У маленькому далекому селищі мешкає абсолютно щаслива жінка. Вона давно не була у ресторані, театрі чи кіно. Щодня Жанна обходить своє велике господарство, працює на городі. А ще кілька років тому її життя було зовсім іншим… …Вони з Антоном почали зустрічатися одразу після школи. Жанна була закохана в нього по вуха. Кожну вільну хвилину вони проводили разом, а стосунки лише міцнішали. Їм було добре вдвох. Було про що поговорити та помовчати, а друзі заздрили ідеальній парі. Раптом батьки Жанни почали не схвалювати майбутнього зятя. Адже зненацька вискочив батьків друг. Товариш дитинства. І запропонував познайомити Жанну з його неодруженим сином. Батько підхопив цю ідею. Після першої серйозної розмови із рідними Жанна була вражена: невже вони мають намір перекреслити щастя єдиної доньки? Їй здавалося, що живе у страшному сні. Але батько вчепився за пропозицію свого друга, а мати «клюнула» на багатство сім’ї. Жанні – з ним спілкуватися. Дівчина вирішила залишити батьківську хату і таки пов’язати долю з коханим. Тут Антон почав із нею розмову на болісну тему. Сказав, що їм треба розійтися, бо Жанна — єдина дитина у батьків їхня опора і надія.
Якщо вона їх зречеться, то завдасть нестерпного болю. І її серце – не камінь. – Я люблю тебе, але відпускаю. Твої батьки мають рацію. Що я можу сьогодні дати тобі? У мене немає ні квартири, ні машини, лише молодша сестра, яку маю поставити на ноги. Як знати, може, з тим іншим чоловіком на тебе дійсно чекає щастя? Але якщо ми маємо бути разом, доля нас ще обов’язково зведе, він востаннє обійняв дівчину і зник у темряві серпневого вечора. Обом було лише по 18. Жанна намагалася повернути коханого, але Антон звільнився з роботи та не відповідав на телефонні дзвінки. Бабуся хлопця лише винно розводила руками, бо знала лише, що онук поїхав до Києва. За кілька днів дівчині повідомили спільні друзі: Антон подався кудись на заробітки. У Жанни опустилися руки. Знайомство з юнаком із багатої родини теж не вдалося: просто під час вечері двох сімей Жанна влаштувала істерику і звинуватила батьків, що вони доводять її до самогубства. Тієї ж ночі намагалася наковтатися таблеток. Пощастило, що матері не спалося і вона випадково зайшла до кімнати дочки. Потім була лікарня, лікування від депресії та самотність. Минуло 2 роки. Від Антона так і не було чуток.
Розумні, вродливі, солідні чоловіки неодноразово звали Жанну заміж, але дівчина була переконана, що не може жити з тим, кого не любить. І не хоче від такого чоловіка дітей. Краще самотність, ніж сім’я з нелюбимою. Жанна мала квартиру, гроші, добру роботу, все, окрім щастя. Батьки благали її одуматися, випрошували онуків і вибачалися, мовляв, не думали, що тоді в них з Антоном усе було так серйозно. Вважали, що це дитяча закоханість. Під час таких розмов Жанна лише мовчала, бо минуле не повернеш. Як і Антона. Де він? Як він? І якось доля відповіла на її запитання. Тієї ночі Жанна поверталася з відрядження. Дорога була далекою та стомлюючою. А тут ще й зламався автомобіль. Темрява, безлюдне місце, холодний осінній дощ — і вона. Безпорадна та самотня. Намагаючись захиститись від дощу, дійшла до найближчої невеликої хатки. Постукала у двері. Почулася метушня, нарешті, клацнув замок і на поріг впав клаптик світла. Жанна глянула на чоловіка і мало не знепритомніла: на неї дивилися Антонові очі. Вони проговорили до ранку. Їм було що згадати та розповісти один одному, бо з часу останньої зустрічі минуло майже 20 років.
— Я ж казав тобі, що коли нам судилося зустрітися, то доля зведе нас ще раз, — прошепотів Антон. — Правда, я так і не можу запропонувати тобі багатства. Але й досі люблю тебе. Життя не балувало його. Багато років він прожив із жінкою, яка вживала наркотики. Настя, як і Антон, була сиротою. Він був переконаний: житимуть добре, бо розумітимуть один одного і підтримуватимуть. Але згубна звичка брала гору над дружиною. Не допомагали ні благання, ні лікування, ні плач маленьких дітей. Антон сам займався синами та намагався звести кінці з кінцями. Тепер сини вже старшокласники, а Насті немає в живих. — Повертайся, — просив Антон, коли Жанна сіла у відремонтовану машину. — Я буду чекати тебе. За тиждень Жанна звільнилася, зібрала необхідні речі, віддала ключі від квартири сусідці, щоб час від часу поливала квіти. Знайомі перешіптувалися, що вона збожеволіла. Але Жанні було все одно: вона поспішала до маленького, віддаленого села. Там її зачекало її щастя.