Доньки зі своїми чоловіками прийшли до баби Нади у гості. Зібралися на спільну сімейну вечерю, бо проводжали бабу Надю до санаторію відпочити та здоров’я поправити. -Ви головне в квартирі заберіть. Ось у мене килим на стіні вже зовсім старенький. У хімчистку віддайте або самі добре пропилососьте. А ще з меблів пил протерти треба, зняти люстру, вже кілька років не знімали. -Ми все зробимо, не хвилюйся, мамо, — перебила її донька Катя. -А ще посуд у шафці протріть. Там уже розлучення від старості з’явилися. Гарний посуд, ось був час, такі філіжанки були справжньою рідкістю. -Так, мамо, протремо все, збирайся швидше, — сказала донька Таня. -А ще в шафі стоять мої порцелянові статуетки. Ви їх також обов’язково, але тільки акуратно протріть. Це моя пам’ять про щасливі дні. Кожна фігурка мені як рідна. -Ми все зробимо, ну збирайся, машину вже чекає. -А головне-книги. Я їх перечитала все давно. Але буває хочеться перечитати серцю милі сторінки. На них худий пил, але священний. Це пилюка знань.
Доньки подекуди проводили маму в машину, і вона поїхала до санаторію. -Все тепер займемося квартирою, — радісно ляснула в долоні Катя. -Цей старий килим на стіні навіть намагатися почистити не будемо. Все одно марно. Згорни з трубку і викинь його, — вказала Катя своєму чоловікові. -А Ти що встав? Допомагай відсунути ці шафи сторічні, їх теж треба викинути, — сказала Настя своєму чоловікові. -Тільки статуетки ці залиши. Мама їх так любить, дорожить ними. -Ну ні. Таке давно не в моді. Як люди прийдуть, аж соромно що у нас мотлох якийсь. Я ж не дарма на дизайнера вчилася, зараз поставлю замість цих фігурок гарну скляну вазу та ще й камінчики з моря. Краса буде. -Хоч би книги залишимо, мама веліла не чіпати. -Ну гаразд, книги нехай будуть. Вони добре виглядатимуть з новими шпалерами на стіні. Чоловікові Насті було шкода викидати порцелянові статуетки. Він акуратно зібрав їх у коробку та залишив у гаражі. Наступного дня доньки вже наклеїли нові шпалери, потім вантажники привезли меблі та диван.
За день до приїзду мами було все готове. Перед входом у квартиру Настя заплющила мамі очі: -А ви прибирання щось зробили? -Ще яку, мамо. Нині буде сюрприз. Баба Надя зайшла до своєї квартири і ахнула… наче потрапила до зовсім чужого будинку. -А Де … А де мої статуетки? -Та навіщо вони? Дивись яка скляна ваза, які камінці. -Навіщо мені каміння та скло? Мої статуетки — моя пам’ять, моє життя! А де диван? Все зникло. -Ну мамо, це новий дизайн. Тепер у тебе наймодніша квартира. Невже ти не рада? Баба Надя сумно сіла на диван, розглядаючи картину розмазати на стіні. -Це що за страх? -Це модерн. -Не засмучуйтесь, мамо Надя, я статуетки зберіг. Завтра привезу, все в цілості, – шепнув бабі Наді на вушко чоловік Насті. Жінка посміхнулася, але посмішка була сповнена смутку. -Мама, проходить один період, настає інший. Зате дивись, як у квартирі світло стало і місця більше. -Так, ти маєш рацію, доню. Спасибі вам.