Моїй сестрі вже п’ятдесят два роки. Ленка, а точніше, вже Олена Іванівна не мала дітей. І завжди було цікаво, чому ж вона не мала дітей. Тільки через стільки років вона розповіла правду про те, чому не наpoдила. Спочатку, в молоді роки, вона відмовлялася від того, що у неї негативний резус і завагітніти не виходить. Потім, коли роки йшли, її знову мучили питаннями, коли ж дитину наpoдить. Мовляв, годинник цокає. Ленка мала відповідь і на ці годинники цокаючи. Вона говорила, що дітей не хоче, а сама працювала з дітьми, тому було видно, як вона любить дітей, а чому своїх не заводить, було не зрозуміло.
І тільки після смe pті мами вона мені розповіла правду. Сиділи якось секретували, і вона сказала, що мама не дозволила їй наpoджувати. Адже у її матері була лише вона одна. Чоловік був ո’яниця, раз у раз пропадав. Так що частиною сім’ї він не рахувався. Мати та Олена жили в теплих стосунках, вона дарувала своїй дочці всю любов та увагу. Оленка виросла дуже уважною і неегоїстичною, незважаючи на те, що мати її завжди балувала і вона була єдиною дитиною. Олена брала приклад з матері, і завжди хотіла дитину, щоб подарувати їй таке саме кохання. Вона навіть чоловіка не хотіла, аби дитину наp oдити. Але спочатку мати сказала, що спочатку навчання. Олена закінчила педагогічний та дуже любила свою роботу.
Потім мати не дозволяла Олі мати дітей поза шлюбом, спочатку чоловік, потім діти. Вона не хотіла дочки такої самої долі як у себе. Це було складно, але за п’ять років вона вийшла заміж. Вони загоїлися з її матір’ю. Бо батько помер, а матері не хотілося залишатись однією. І ось згодом, вона знаходила море причин та відмовок для того, щоб почекати з наpoдженням дитини. І ось Олені Іванівні вже п’ятдесят два роки. Вона живе у квартирі покійної матері, без чоловіка, бо йому набридло це бездітне становище. Вона плакала, коли говорила мені все це, не тому, що мама померла, адже це було нещодавно, а тому що послухала її і зараз зовсім одна.