Я зібралася виходити заміж, мені зараз 29 років, ну я вже дівчина доросла та обранець у мене серйозна людина. Ми за всіма правилами вирішили навіть їхати знайомитися з його батьками. Ось з цього моменту все докладніше… Вітька мій, він сільський, а я все життя жила в місті. Його головною умовою було переїхати до нього, у нього там велике господарство, не може його залишити. А жити за п’ять будинків зі свекрухою, ну це не з приємних. Так, добре ще живе, вона в день по п’ять разів може прийти, має свій ключ. І вона може прийти в найзручніший для нас момент.
А коли її сина не буває вдома, вона приходить розповісти мені про колишню його дружину. Я їй натякала, що ця тема мені не цікава, але її не зупинити. Якось вона мені взагалі пред’явила за мій порядок, мовляв не так чашки ставлю, стільці у мене не на своєму місці стоять. Ну, я їй сказала, що ми не разом живемо, так що тут буде так, як я хочу. Ці тиради про порядок у будинkу за її стандартами не закінчувалися, я намагалася поговорити з чоловіком, але безрезультатно, а що він може зробити, вона його мати. Тоді я вирішила, що після розпису в РАГСі жити я в цьому будинkу не збираюся.
Як би для збереження шлюбу і взагалі, для збереження нормальних відносин із родичами, це саме правильне рішення. Поки ми все ще живемо там же, чоловік мій ще має серйозну розмову з його мамою, так як ми їй нічого ще не говорили. З нашим відходом чоловік на свою матір залишає велике господарство. Там мало не 50 курок, 5 свиней та кролики, їх взагалі не порахувати. Я, просто, вже не можу терпіти життя за канонами своєї свекрухи. У цьому будинkу я не почуваюся повноправною господаркою. Але гадаю, сина вона свого просто так нікуди не відпустить. Це вже з першого шлюбу.