Коли він дав гроші, бабуся… Сергій їхав в електричці і побачив бабусю, яка збирала грошей. Він побачив її, згадав свою бабусю. Він залишив її одну чотири роки тому. По дурості він сів у в’язницю, а коли вийшов, то її вже не було. Бабуся Валя його ростила одна. У нього батьків не було. Спогади відразу хлинули потоком. Вона завжди давала йому великих червоних стиглих яблук, які вона сама виростила.
Як би він хотів її обійняти. Та б погладила його по щоці. Але він запізнився і її вже немає. Також він згадав про бабусю Аню. У тієї не було своїх дітей і онуків. Тому, коли стала вже зовсім старою, просила допомоги у Сергія. Той їй з радістю допомагав з господарством, з її городом, ходив в магазин і купував їй продукти.
Одного разу вона покликала його до себе, той думав, що бабуся про щось попросить. Але всунула йому в руку цукор і сказала: — — Сергійко, ось, це тобі, поїж цукерку. Коли Сергій пішов до друзів, вони стали жартувати над ним, мовляв це не цукерка зовсім. А той з’їв його, сказавши, що це цукерка і він не буде з ними ділитися. Він знав, що це не цукерка, але не хотів образити бабусю. Однак бабки Ані теж немає.
Як ніколи в житті Сергій усвідомлював свою самотність. Дивлячись на бабусю у вагоні, він згадав ці слова: — — Сергійко, добрі люди роблять добро не для інших, а для себе. Їм добре стає, коли вони роблять добро. Коли бабуся у вагоні підійшла до нього він сунув їй пару тисяч рублів. Та не хотіла брати. Але він наполіг, сказавши, що їй це потрібніше. Сергій вже виходив на своїй станції, а бабуся в cльозах дякувала йому.