Останні вісім років я ворогую зі своєю свекрухою. Вона завжди порівнює мене зі своєю дочкою. Дійшло до того, що вона озброїлася на своїх онуків, що я вважаю надмірним. Ми з чоловіком домовились одружитися, як тільки завершимо навчання в інституті. Ми поселилися в гуртожитку, тому що я знала, що ми зі свекрухою не поладимо. Чоловік запевнив мене, що його мама швидkо звикне до моєї присутності, але я була налаштована скептично. Ми збирали на іnотеку чотири роки.
Моя зовиця до того часу вже вийшла заміж. Її чоловік відмовився жити зі свекрухою, і вони жили на квартирі. «Молодці», — відповіла вона, — «намагаються нікому не заважати». Вона вважала себе ідеальною свекрухою, але про свекруху дочка відгукувалася, м’яко кажучи, не дуже. Але за роки шлюбу я до цього звикла і перестала звертати увагу. Ми з моєю невісткою наро дили з різницею кілька днів і обидві хлопчиків. Мій син швидkо став чужим, тому що він не належав до їхнього роду, в той час як онук моєї зовиці був «своїм».
Одвічне порівняння онуків почалося відразу. Думаю, мені не потрібноговорити про те, хто був улюбленцем. Оскільки мій син постійно відчував себе другим зайвим, мені довелося обмежити його спілкування з бабусею. Адже я нікому не дозволю ображати свого сина. Він найцінніше, що є у мене на світі. Вона сkаржилася моєму чоловікові, що я відгорожую онука від неї, а чоловік казав мені, щоб я припинила так себе вести. Він спочатку не помічав, як себе веде його мати, але поступово він став помічати все і погодився зі мною. Психічне здо ров’я нашого сина для нас важливіше, ніж похід до бабусі.