Я працюю вчителькою в школі і мені цікаво спостерігати за тим, як змінюються діти, коли виростають. Зазвичай, як вони себе проявляють в шкільні роки, такі ж залишаються і в дорослому житті. У мене є яскравий приклад-мій сусід Діма. Він не вчився у мене в класі, на щастя. Але його мама раніше була моєю подружкою. У Діми були nроблеми з фізикою, і подруга попросила мене доnомогти йому. Я погодилася. Мене вразило те, як Діма спілкується зі своєю матір’ю, в якомусь наказовому тоні. Він міг спокійно під час заняття сказати:
— Мамо, я прямо зараз хочу шоколадні вафлі, сходи в магазин, поки він не закрився. І його мати тут же бігла в магазин, взимку по темряві. Але після одного моменту я перестала викладати Дімі. Він став сперечатися зі мною з приводу одного із законів струму. Я йому намагалася пояснити, що хлопчик не правий, але він стояв на своєму. Це було марно, він з принципу не слухався мене. — Я так більше не можу з ним працювати. Він відмовляється сприймати мою інформацію.
— Ну а може Діма правий і в фізиці щось змінилося. — Якщо твій син такий геній і завдяки йому змінився закон фізики, то він прославиться на весь світ! Це була остання крапля мого терпіння. І зараз, коли Діма виріс, то залишився таким же хамом, як в дитинстві. Він використовує свою матір, бо сам працювати не збирається. Зате набирає повні пакети продуктів і чого-небудь випити за рахунок мами. Зі мною він навіть не вітається, принципово ігнорує, а я і рада. Зовсім не хочеться мати якісь відносини з такою людиною.