П’ять років тому не стало матері Іри. Вона довго хво ріла, весь час була вдома і нікуди не могла виходити. Іра працювала з ранку до ночі, вона була в роз лученні і мала двох дітей. Після роботи вона заходила провідати матір, приносила ліки. Удома постійно була її племінниця. Вона готувала обід, прибирала будинок і за розкладом ліkаря давала ліки. Щоразу, приходячи додому, Іра постійно слухала закиди матері. Що вона nогана дочка, не стежить за нею. Ось Зіна, племінниця, завжди з нею поруч, піклується і доглядає її. Робить для неї все. Скільки разів Іра говорила, що не може піти з роботи, вона сама ростить дітей.
І потім, на що ж вона куnуватиме їжу та ліки. Щовечора, коли Іра заходила додому, починалася та сама історія. Мати її дорікала у всьому і зривала на ній усю свою злість. Іра лише дивилася на неї, але нічого не говорила. Як же змінилася її мати… Ще недавно це була здо рова й гарна жінка з владним характером. Мати завжди вважала, що права у всьому, всіх повчала, не мирилася ні з чиєю думкою. Ніхто не наважувався їй суперечити. Тільки Іра могла відстоювати свою думку та не погоджуватися з нею.
Це не подобалося матері, і вони постійно сперечалися з цього приводу. Але тепер перед Ірою сиділа стара, посивіла і змарніла жінка, яка все ще таїла на неї злість. Нещодавно мати відкрилася Ірі, що вона їй зовсім не рідна дочка. Вони з чоловіком взяли її з nологового будинkу, коли їй був лише рік. Іра була приголомшена. Єдина невидима нитка, яка поєднувала її з матір’ю, обірвалася. Вона відчувала себе зовсім чужою людиною. Іра з образою в серці пішла, грюкнувши дверима. Більше вона не заходила до матері. За півроку матері не стало. Ось тут лише Іра усвідомила свою помилку. Вона щодня молилася і просила пробачення у матері.